Структура філософії

Структура философии.

Предмет, структура и функции философии.

Предметом называется круг вопросов, которые изучает философия. Общую структуру предмета философии, философского знания составляют четыре основных раздела: Онтология – учение о мире в целом. Гносеология – познание мира. Философская антропология – философское учение о человеке. Социология – рассмотрение и изучение жизни общества. Этика – учение о морали, и так далее.

В рамках данных четырех основных разделов философии можно выделить множество изучаемых ею частных вопросов: сущность бытия; происхождение бытия; материя (субстанция), ее формы; сознание, его происхождение и природа; взаимоотношение материи и сознания; бессознательное; человек, его сущность и существование; душа, духовный мир человека; общество; общество и человек; природа; природа и общество; духовная сфера жизни общества; материально-экономическая сфера жизни общества; социальная сфера общества; общественно-экономические формации, цивилизации; перспективы человека, общества; экология, проблемы выживания; особенности познания; влияние познающего субъекта на процесс познания и его результаты; ограниченность и безграничность познания; движение; философские категории; диалектика и ее законы; иные вопросы.

Онтология или теория бытия. Человек живет в реальном мире, наполненном многими вещами, которые появляются, воссоздаются. Отсюда вопрос: есть ли какая-то единая основа, фундамент, позволяющий им взаимодействовать и соединяться? Онтологические проблемы – это проблемы объективного бытия действительности.

Гносеология или теория познания (эпистемология) изучает отношение знания к реальности, исследование его всеобщих предпосылок, выявление условий его достоверности и истинности. Феноменология изучает внутреннюю определенность сознания.

Аксиология – учение о ценностях (бывают общечеловеческие и групповые, материальные и духовные, вечные и сиюминутные). «Человек – это животное, у которого есть святыни».

Антропология и теория культуры. Стремление выяснить место человека в мире, установить его особое качество, отличающее от животных, обнаружить родовую сущность человека. Что главное в человеке – язык, способность смеяться?

Методология и философия науки формулирует принципы, на которые опирается ученый, исследует роль для познания некоторых важных представлений о мире. В ХХ веке существуют позитивистская методология, диалектика, феноменология, синергетика.

Социальная философия и философия истории.

Социальная философия рассматривает внутреннюю организацию общества, его соотношение с природой, взаимоотношение между социальными группами, роль и положение личности в конкретном социальном организме.

Философия истории – проблему истории, ее источника, начала, конца, субъективное и объективное в историческом процессе.

Философия религии. Религия не сводится только к культу, к обрядности. Она имеет идейную, собственно мировоззренческую сторону, вокруг которой и развертываются философские дебаты. Существует эзотеризм (закрытый от непосвященных, тайный) или оккультизм.

Этика – учение о морали.

Логика — учение о формах человеческого мышления.

Предмет, структура і функції філософії

Предметом філософії є відношення „людини і світу”. Філософія являє собою форму раціонально обґрунтованого уявлення людини про світ і про себе, про їхній взаємозв’язок. Щоб з’ясувати специфіку предмета філософії необхідно з’ясувати під яким кутом зору об’єкт відбивається у свідомості. Предметом і об’єктом філософії є відношення „людина-світ”, то природно що на перший план виходить питання про природу і сутність світу і людини, про загальні граничні основи їхнього буття, про перші початки, а також про те, як цей світ улаштований, які взаємозв’язки існують у світі, а також між людиною і світом.

Особливості предмету: предмет – історично змінний, оскільки історично змінними постають самовиявлення і самоусвідомлення людини.

— епоха середньовіччя (бог-творець всього сущого, ціль життя люд. – служити богу);

— епоха відродження (відбув. сикуляризація, людина – творець всього сущого, людина сама обирає як їй жити).

Уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету. Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, але практично всі концепції та напрямки включали в себе і досліджували різні групи філософських проблем, які безпосередньо і складають частини і розділи філософського знання, що представляють структуру сучасної філософії.

  • онтологія (вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання: „Що таке світ?” „Як він влаштований?”)
  • гносеологія (теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”)
  • антропологія (вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”)
  • аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”)
  • соціальна філософія (вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”)
  • етика (вивчає морально-цінне відношення до світу. осн. питання „В чому сутність добра і зла?”)
  • естетика (наука про красу, „В чому суть краси і гармонії?”)
  • логіка (наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”)
  • історія філософії (вивчення істор. Досягнень філософської думки від античності до сьогодення. осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”).
  • світоглядна (фі-я бере участь у формуванні світогляду з теорем. та понятійним поясненням світу)
  • методологічна (сукупність найбільш загал. ідей та принципів що застосов. у вирішенні конкретних та практичних завдань)
  • гносеологічна (розроблення оцінювання припущень пізнавального процесу)
  • прогностична (формуються гіпотези про загал. тенденції ро-тку буття і свідомості, людини, суспільства)
  • критична (у процесі суспільного ро-тку люди відмовляються від застарілих погляді та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світогляд. настанов)
  • аксіологічна (виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуман. ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності)
  • гуманістична (полягає в адаптації та життєстверджувальній ролі філософії для кожної людини у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів).

Структура философии

СОДЕРЖАНИЕ: Философское знание имеет определенную структуру. Традиционно философия включает онтологию (от. греч. ontos—бытие, logos — учение) —учением о бытии, гносеологию(от греч. gnosis — знание, togos — учение) —учение о познании, аксиологию (от греч. axios — ценность и logos— учение)— учение о ценностях.

Философское знание имеет определенную структуру. Традиционно философия включает онтологию (от. греч. ontos—бытие, logos — учение) —учением о бытии, гносеологию(от греч. gnosis — знание, togos — учение) —учение о познании, аксиологию (от греч. axios — ценность и logos— учение)— учение о ценностях. Так же выделяют социальную философию и философию истории, а также философскую антропологию (от греч. antropos — человек и logos— учение) — учение о человеке, историю философии, этику, эстетику. История философской мысли дает примеры преимущественного интереса того или иного философа к проблемам познавательной деятельности (Д. Юм, Э. Гуссерль, Л. Витгенштейн), к проблемам бытия (Парменид), аксиологии (С. Кьеркегор, Ф. Ницше), антропологии (А.Камю).

Философская онтология, или учение о бытии, рассматривает вопросы о существующем. Главный вопрос онтологии: что существует подлинно, а существование чего является кажимостью, иллюзией. Онтология стремится создать определенную картину мира, которая не только позволяла бы составить представление о мире в целом, но и выявила бы его скрытую сущность, его глубинные причины.

Уже в древности философы заметили, что не все, что дано нам в непосредственном восприятии, т.е. что открывается нам посредством органов чувств, обладает подлинной реальностью. Видимый и ощущаемый нами мир непостоянен, подвижен, текуч, изменчив. Он непрерывно дробится и рассыпается на бесконечное множество отдельных частей, предметов, элементов. Что же в нем является устойчивым, надежным, абсолютным? Древние мыслители пришли к выводу, что подлинно существующей является особая, сверхчувственная реальность. Она доступна уму, но не органам чувств. Так возникла метафизика — учение о сверхчувственной реальности, обладающей гораздо большей степенью устойчивости, чем вечно текущие и рассыпающиеся вещи, непосредственно воспринимаемые нами.

Первоначально метафизика выступала в фантастической форме. Философы мыслили метафизические сущности по аналогии с реальными предметами чувственного мира. Платон, в частности, выдвинул гипотезу о существовании особого мира — мира идей, «параллельного» видимому миру. «Идеи» Платона — аналоги чувственно воспринимаемых вещей. По мере преодоления наивных и фантастических пред­ставлений метафизика становилась все более сложной и утонченной. Со временем стало ясно, что открытие метафизики явилось выдающимся достижением философской мысли. Это открытие направило человеческую мысль на постижение скрытой сущности вещей, на отыскание их единства и внутренней связи, недоступных непосредственному наблюдению. Метафизический подход лег в основу философской онтологии.

Онтология создает философскую картину мира. При ее создании используются данные науки и иных форм освоения действительности. Однако философская онтология не совпадает с научной картиной мира. Философия ищет предельных оснований бытия. Поэтому она стремится заглянуть в подоснову той картины мира, которую дает наука.

Структура та функції філософії.

5. «Основне питання філософії»: різноманітність підходів.

1. Світогляд— це комплексна форма свідомості, охоплююча різні пласти людського досвіду, здібного розсунути вузькі рамки кожноденності, конкретного місця і часу, співставити думку людини з іншими людьми; включаючи і тих, що жили раніше і будуть жити потім.

Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищам, тобто він є притаманний кожній людині у її нормальному стані. Ясно, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевно хворих людей, чи людей із серйозними психічними відхилиннями від норми. Але саме загальлюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність. Адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють себе та світ.

Термін «світогляд» запровадив німецький класичний філософ Еммануїл Кант.Структура філософіїЕммануїл Кантт (1724 — 1804)

Світогляд є системою принципів та знань, ідеалів і цінностей, надії та вірувань, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність індивіда й органічно входять до його вчинків і норм мислення.

За способом існування світогляд поділяють на:

Поза особистістю та без особистості не може існувати жодна світоглядна філософія

За ступенем самостійності світогляд поділяють:

За своєю суттю світогляд є ніверсальний і практичний. Якщо б ми поставили собі завдання перерахувати основні види світогляду, нам напевне, знадобилося б багато часу, тому що й виникає потреба у типологизації світогляду.

Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію.

Слово «міфологія» в перекладі від грецьких слів означає перекази, оповідання, вчення — розповіді або переповідання про богів першопредків, початокові події світу.

Міфологіяце форма суспільної свідомості, що властива раннім етапам людської цивілізації.

Міфологія кожного народу розповідає про походження Землі, Місяця, зірок, живої не живої природи .

Міфологія — це цілісне світорозуміння, в якому відсутнє розмежування світу і людини, розуму і фантазії, думки і емоції, природного і надприродного, об’єктивного і суб’єктивного, знань і віри. Особливою силою володіють у міфі «слово» оскільки воно теж розглядається як певний вид реальності, як ключ відмичка до протилежності у особливу реальність, через це міфи зберігалися, передавалися незмінними та недоторканими із покоління в покоління.

Релігія– це така форма світогляду в якій людина з’єднана з Богом.

Слово релігія від латинського слова що в перекладі означає зв’язок.

Релігія – це суспільно-духовне багатоплавне, багатоозначаюче явище, яке поєднує в собі елементи реального та ірраціонального.

Релігія – це форма світоглядного людства в якій:

1. Чітко роз’єднані об’єктивний і суб’єктивний.

2. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний.

3. Віра вступає головним способом осягнення, буття.

4. Практичність (віра без діл мертва).

В релігійному світогляді можуть відображатися і притаманні настрої ідеї у виді фанатизму, вороже ставлення до іншої віри.

Філософія— це наука про найбільш загальні закони розвитку природи суспільства і людського пізнання.

Термін «філософія» походить від давньогрецьких слів«філос» — любов, «софія» — мудрість, що в перекладі означає«любов до мудрості».

Філософія — одна з найдавніших і найцікавіших галузей людського знання. Зародившись у надрах стародавніх цивілізацій вона стала стійкою формою суспільної свідомості.

Впродовж тисячоліть ця наука виробила свої особливості:

Філософів завжди цікавили такі життєво важливі питання: «Як побудований світ?», «Що лежить в його основі?», «Що таке спокій, рух, розвиток і прогрес іт.д». І тільки філософія зуміла дати відповідь на ці важливі питання. Крім цього предметом роздумів філософів була і сама людина, її природа, розум, почуття.

Джерелом філософії є проблеми людського буття.

Призначення філософії – бути в «опозиції» до емпіричної дійсності, бачити недосконалість світу, повсякденної реальності, суспільних відносин, руйнувати устами стереотипи, шукати шляхи гармонізації людини і навколишнього світу.

У науки з філософією спільними є те, що вони обидві ґрунтуються на теоретичному способі аргументації, мистецтві логічного оперування поняттями.

Сократ сформував два фундаментальні завдання філософії:

1. «Пізнанні самого себе»;

2. «Я знаю що нічого не знаю».

4. До основних функций філософії належать :

1. Світоглядна – допомагає людині знайти і обґрунтувати свої життєві орієнтири, з’ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів і цінностей.

2. Пізнавальна – завдяки дослідженню загальних проблем пізнання, філософія озброює людину орієнтирами пізнавальної діяльності.

3. Логічна – сприяє формуванню культури, людського мислення, вироблення критичної неупередженої опозиції у між-індивідуальних та соціально –культурних діалогах.

4. Критична – проявляється в опозиції філософів до емпіричної дійсності до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого.

5. Виховна – філософія прищеплює любов, інтерес, смак до самовдосконалення, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя.

5. Філософія служила вченим філософам науковим методом об’єктивного аналізу суспільних явищ, допомагала робити їм правильні політичні висновки для розробки стратегії і тактики. Щоб мати загальну уяву про філософію розуміти головні відмінності філософських напрямків, точно знати загальну теоретичну основу науки, політики, моралі, мистецтва, необхідно відповісти на дві сторони основного питання філософії.

Основне питання філософії– це відношення свідомості до природи, духовного до матеріального.

Матеріалісти– філософи, які за первинне вважають матерію, а вторинне свідомість.

Ідеалістифілософи, які за первинне вважають свідомість, а вторинне матерію.

Термін «матеріалісти» та «ідеалісти» і філософії застосовуються тільки для позначення приналежності філософа до того чи іншого вибору, залежно від розв’язання ним основного філософського питання.

Ідеалізм поділяється на суб’єктивний і об’єктивний .

Об’єктивний визначає матеріальний світ як продукт якогось світового розуму, що існує десь поза свідомістю людей. В кінці він зближується з релігією. Класичним представником об’єктивного ідеалізму є Гегель –німецький філософ, вчений. За його філософією весь світ, всі явища суспільства,природи, сама людина походить від втілення світового духу. В наш дні ідеї об’єктивного ідеалізму захищають філософів, що перемикають до релігійних організацій.

Структура філософії

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх

Суб’єктивнівважають, що всі предмети і явища зовнішнього світу є продуктами людської свідомості. Антинауковість ідеалізму яскраво виражаєтьсяя в його споріднених зв’язках з релігією.

Між матеріалістами та ідеалістами ішла і не припинилася й тепер непримиренна боротьба за розум людини, за те, щоб сформувати в людей певний світогляд і мислення. Від того, який у людини світогляд в першу чергу залежить відношення до потреб суспільства, його розвитку, до політично економічних питань, до власної боротьби.

Структура філософії Діалектика походить від стародавнього слова. В давнину нею називали вміння вести спір, в якому добиватися істини — це головне. Пізніше її стали розуміти як, метод пізнання дійсності.

Діалектикарозглядає світ у постійному русі, розвитку, бачить його таким яким він є, тому що вона є єдиновірним науковим методом. Спираючись на дослідження науки і суспільства, історичної практики, діалектика твердить, що світ є безкінечний процес руху, оновлення старого і виникнення нового.

Енгельс говорив: «Для діалектичної філософії немає нічого раз і назавжди встановленого безумовного» .

Структура філософії

Метафізика походить від явищ, яким характерний метод переходу, який виник на початку в природознавстві, а в ХVІІ-XVIIІ ст. поширився у філософії. Метафізика свого часу заперечувала розвиток і виникнення нового, а руху розуміла, як просте переміщення тіл у просторі.

У нас час заперечення – це неможливо, тому сучасна метафізика йшла шляхом суті розвитку і вираження інтересів реакційних сил.

Діалектика і метафізика протилежна нібито тому, що діалектика визнає рух, а метафізика – заперечує. Але діалектичний і метафізичний погляди на суть руху – це дві концепції розвитку.

Отже, предметом філософських досліджень є найбільш загальне відношення і зв’язки об’єктивного віту.

infopedia.su не принадлежат авторские права, размещенных материалов. Все права принадлежать их авторам. В случае нарушения авторского права напишите сюда.

Реферати українською

Реферат Структура філософського знання

Структура філософського знання

Як і кожна розвинена наука, філософія має власну внутрішню спеціалізацію. Класичними розділами філософії вважаються онтологія, гносеологія, логіка, етика, естетика й історія філософії.

Структура філософського знання відносна. Кожна філософська система має власну структуру. Між основними розділами філософії в жодній системі немає жорстких кордонів, їхній вміст перетинається, проблеми, студійовані тільки в розділах, розглядаються та інших.

Найважливішим розділом філософії є онтологія.

>ОНТОЛОГИЯ (від грецьк.>ontos— суще і>logos— слово, вчення, наука) — вчення про сущому, вчення про бутті.

Онтологія — це вчення про все, що є. Вона вивчає найбільш загальні форми буття, відволікаючись від своїх конкретного змісту. Ці форми виражаються у основних онтологічних категоріях: буття й небуття, матеріальне і ідеальне, матерія і знепритомніла, простір та палестинці час, переривчастість і безперервність, рух, зміну цін і т. буд. (докладніше див. 5.2. Філософське вчення про бутті).

У складі онтології виділяють свої підрозділи, вивчаючи найбільш загальні закономірності існування певних сфер буття: природи, людини, суспільства.

Такими підрозділами є філософія природи, філософська антропологія, соціальна філософія (докладніше див. Модулі 5, 6, 7).

Філософія природи, чи натурфілософія (від латів. >rtatura — природа) — найдавніший розділ філософії. Його предметом є основні закономірності існування природи.Натурфилософия прагне узагальнити наявні знання про фізичному світі, створити картину світу, вона міцно пов'язана з природничонауковим знанням. Найважливішою філософської проблемою вивчення природи є запитання про походження фізичного світу.

Філософська антропологія (від грецьк. >anthropos людина) — філософське вчення про людину. Як самостійна галузь вона сформувалася в XVI в. Філософська антропологія вивчає проблеми походження людини, сенсу його існування, взаємовідносин людини з і суспільством. Докладніше див. 7.3. Філософія про походження чоловіки й про його природі.

Соціальна філософія (від латів. >socium суспільство) — наука про основних законах існування суспільства. Розділи соціального знання, присвячені окремим сторонам життя, містилися переважають у всіх найбільших філософських навчаннях з часів античності. Проте виділення суспільства на ролі самостійного об'єкта вивчення сталося на початку в XIX ст. Сучасна соціальна філософія розглядає суспільство в розумінні системи як сукупність взаємодіючих елементів як і процес (як послідовне зміна, розвиток громадських структур).Синонимами соціальної філософії у різних філософських теоріях виступають поняття «загальна соціологія», «філософія історії», «історичний матеріалізм» та інших.

Другим основним розділом філософії виступає гносеологія.

>ГНОСЕОЛОГИЯ (від грецьк.>gnosis— знання) — вчення про пізнанні, теорія пізнання.

>Гносеология вивчає суть і зміст процесу пізнання, досліджує стосунки між суб'єктом і об'єктом пізнання, розглядає проблеми кордонів, джерел, форм та способів пізнання існуючого світу.

У сучасному гносеології виділяються такі провідні галузі, якепистемология і наукознавство.

>Эпистемология (від грецьк. >episteme знання) — вчення про знанні узагалі.Эпистемология вивчає знання, відволікаючись відсубъектно-объектних взаємин у процесі пізнання. Вона досліджує структуру знання і набутий закономірності його функціонування.Эпистемология існує з часів античної філософії, хоча багато хто її до XX в. вивчалися у межах формальної логіки.

>Науковедение — дисципліна, вивчає теоретичних проблем розвитку науки. Виділення наукознавства на самостійну галузь належить до 60-му рр. XX в.

Наступним після онтології і гносеології провідним розділом філософії є логіка (від грецьк. >logos — слово, поняття, думку, вчення, наука) — наука про закони мислення. Логіка вивчає закони, форми, способи, кошти мислення, розглядає проблеми, пов'язані з інтелектом, зокрема і штучним (машинним). Логіка зародилася в античний період.

Основним розділом логіки є формальна логіка — вчення про форми міркувань, аналізованих абстрактно від своїх змісту. Родоначальником формальної логіки є Аристотель.

>Классическую формальну логіку називають традиційною, чи Арістотелевої. З кінця ХІХ ст. у межах формальної логіки поширилася математична (символічна) логіка, вивчає процеси мислення у вигляді їх математичного описи.

Онтологія, гносеологія і логіка, вивчаючи існування, пізнання і мислення, є ядро, основу філософського знання, будучи взаємопов'язаними частинами створення єдиного цілого. Крім зазначених основних розділів у складі філософії інші, звані периферійні (від латів. >periphereia віддалений від центру, окружної) розділи: етика, естетика, історія філософії.

Етика (від грецьк. ethos звичай, характер) — вчення про моральності, моралі. Етика досліджує природу, суть і стала зміст моральності, вивчає основні цінності людського життя. Етика виникла як практичне направлення у античної філософії, як вчення норми людської поведінки. На відміну від онтології, що вивчає те, етика розмірковує у тому, як має надходити, т. е. є нормативної дисципліною. Основною проблемою етики є запитання про походження моральних норм: створює їх суспільство, або їх існують об'єктивно, незалежно від чоловіка.

У межах етики виділяються етологія — наука про моральних нормах конкретних товариств та аксіологія (від грецьк. >axia — цінність) — вчення про цінностях людського життя.

Естетика (від грецьк. >aisthetikos відчуває, чуттєвість) — вчення про закони прекрасного. Естетика, як і етика, є найдавнішим розділом філософії. Вона вивчає сутність, форми, типи прекрасного у природі, мистецтві, людського життя. Основною проблемою естетики є запитання про походження критеріїв прекрасного: може бути «об'єктивно прекрасне», чи розуміння прекрасного завжди суб'єктивно як породження людської свідомості. Історія філософії вивчає розвиток у філософській думці від неї зародження донині. Структурною основою історії філософії є його періодизація, т. е. поділ на періоди, етапи, і навіть напряму, і школи. У історії філософії виділяють кілька етапів становлення філософського знання

Питання для самоперевірки

(перший рівень розуміння матеріалу)

філософія онтологія логіка естетика

>1.Что входить до структури філософії?

>2.Каков потреби онтології?

>3.Какая головну проблему гносеології?

>4.Какую роль грають закони та принципи становлення філософського знання як системи?

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *